Елія

Товарні довгожителі

У міста з'являється своя історія не тільки тоді, коли церкви й палаци простоять років п'ятсот і заростуть лишайником. Ну й тоді, коли кафе й магазини стають народними. Не модними на парі сезонів, після чого їх знесуть через непотрібність. Не дешевими й просторими, щоб заповнюватися дозвільними зеваками по вихідних. А улюбленими, пізнаваними. Інакше кажучи – символом Міста.

Якщо говорити про магазини «з історією», то в Москві їх не так багато, як, скажемо, у Римі, де сімейні бакалії-галантерей на кожному кроці. Там клімат і життєвий уклад дозволяють: живе родина на другому поверсі, садок розлучає на третьому, магазинчик тримає на першому, і так уже років триста. Добра європейська традиція. У Москві досить довго прожили – і пережили всі революції, репресії, перебудови – в основному гігантів індустрії.

ГУМ

В XIX столітті за фасадом цього палацу в стилі ампір ховалися тісні й брудні лабіринти звичайного ринку. А ще раніше – і даху над головою торговці не мали. Верхні торговельні ряди, як раніше називався ГУМ, побудували після перемоги над Наполеоном. ГУМ у нинішньому виді з'явився в 1893 році: три просторі пасажі на європейський манер, зі скла й металу – тільки оболонку сваяли в давньоруському стилі. Крім купців жили тут цирюльники, носії, банкіри й листоноші. Після революції й аж до 1950-х рр. будинок був захоплений урядовими закладами, а після відродження в 1953 році стало Меккою для столичних покупців і раєм дефіцитних товарів.

Зараз ГУМ – не просто склад дорогих речей, але цілий квартал для прогулянок і дозвілля. Крім бутиков тут розташовуються виставки (Фотобієнале 2006, наприклад), кінотеатр (правда, тимчасово закритий), кафе й ресторани. До того ж головний магазин країни оголосили Офіційним Олімпійським магазином: звідси проводжали спортсменів на Олімпійські ігри, тут же продають одяг «Bosco» і для них, і для вболівальників.

Лейпциг

До речі, так звані «національні» радянські магазини — «Прага», «Будапешт», «Лейпциг» і т.д. – теж частина торговельної мережі ГУМ. Правда, нічим іншим вони між собою не зв'язані, навіть асортиментами. Тепер кожний їх цих торгових центрів зданий орендарям усіх мастей, від продуктових до взуттєвих.

«Лейпциг» як магазин товарів із ГДР був відкритий в 1965 році на Ленінському проспекті, звідки пізніше був переведений на вул. Академіка Варги (м. Південно-Західна). У раї для московських відрядних можна було купити фірмові речі з Німеччини: шкіряні сумки й плащі, стаканчики й трубочки для коктейлів, столові сервізи «Мадонна». А діти могли розраховувати на саму справжню модель залізної дороги або набір каучукових індіанців.

Зараз є ціла мережа торгових домів під загальною назвою «Лейпциг» - на Тверской, на Арбаті. Контролює магазини компанія « Холдинг-Центр», яка перетворила будинки в сучасні універмаги, організовані за принципом європейських department store. Набір стандартний: від носків до рукавичок, від шапок до черевиків, від кремів до шампунів.

Дитячий мир

Казку для дітей створили в 1957 році, і дотепер «Дитячий мир» - найбільшої в Європі магазин товарів для карапузів. Палац іграшок спеціально проектували для маленьких покупців: величезна залу з каруселями, довгі ряди іграшок, чепчиків, сосок і інших милих атрибутів дитинства. У парадній залі висіли годинник, культові для всіх малят: з маятником, що йдуть 24 години на добу, з боєм курантів і петушком замість зозулі. На полках на радість дітям стояли вантажівки з яскравої пластмаси й ляльки в народних костюмах усіх союзних республік. А для зручності батьків придумали продавати дитячі колготки замість панчіх на гумці, а також привозити одяг через границю: чехословацькі туфельки, фінські комбінезони, угорські светри.

Після перебудови магазин ледь вижив: культовий годинник зняв, на першому поверсі влаштували автосалон, а дитячі речі займали всього п'яту частину території. Але «Дитячий мир» залишався маркою, яку не можна було втратити, і його відродили. Тепер для дорослих там тільки товари для художників на четвертому поверсі, біжутерія й костюми для танців. А каруселі стали ще красочнее – з музикою й механічними зверушками.

ЦУМ

Це після революції з'явилася коротка абревіатура, а до того важковаговик від торгівлі називався витіювато «Мюр і Мерилиз», по прізвищах його творців – комерсантів із Шотландії. Розкішний будинок побудували на Театральній площі в 1890 році: власники мріяли про великий торговий дім на зразок лондонського «Уайтли» або паризького «Бон Марші». Торгували модними капелюшками, тканинами, килимами, меблями й іншою розкішшю для середнього класу – усім на світі, крім продуктів. Ноу-хау нового магазину – розсилання безкоштовних каталогів товарів по всій Росії й навіть за рубіж. І строго-настрого було заборонено торгуватися – не ринок!

Старий будинок, яким воно було сто років тому, ми вже не побачимо: воно згоріло. В 1908 році магазин перешикували й відкрили заново. А в 1922 р. у перейменований ЦУМ прийшли двісті комсомольців і заклали основи радянської торгівлі. Кредити на товари, одяг і посуд по картках – усі нововведення сучасного життя з'явилися на Театральній.

Наступну модернізацію провели вже в 1990-е роки: оголосили тендер, вибрали німецьку фірму, збільшили площі – усі як покладено. У просторих світлих залах стало багато дорогих бутиков – і мало покупців. Довелося затіяти ще й ребрендинг: зараз до Цуму пристроюють нові приміщення, змінили дизайн логотипа, зробили упор не на самих багатих, а на прошарок між середнім класом і заможними – усі як сто років тому. Справа за малим: повернути любов публіки.

Елисеевский

Будинок на Тверской побудували в XVIII столітті, а сам магазин купець Григорій Єлисєєв відкрив сторіччям пізніше: вкуснейшие тістечка, десятки сортів чаю й кава, гори елітного шоколаду, банки із пряностями. А доповненням до шоколадно-пляшкових інтер'єрів були ліпнина, золото й оксамитові портьєри. Новий заклад для ласунів відразу прозвали «храмом обжерливості», у якім було п'ять відділів: блискаючий пляшками гастрономічний, кондитерський (пряники, пиріжки, торти), фруктовий (дині, виноград), колоніальних товарів (кава, сигари) і бакалія. Першим у Москві Єлисєєв став продавати трюфелі й маслинове масло.

В 2003 році, до 190-летию будинку Єлисєєвих, у магазині зробили реконструкцію: повернули розкрадені за роки комунізму кришталеві люстри, плиткові підлоги, мозаїку й навіть одну із чотирьох знаменитих китайських ваз із порцеляни. Випічка в Елисеевском дотепер одна із вкуснейших у Москві, особливо французькі булочки з ізюмом і шоколадом.

Руслан

У радянські роки, починаючи з п'ятдесятих минулого століття, по всій країні настроїли целую мережа магазинів одягу й взуття «Руслан», «Людмила» і спільно «Руслан і Людмила». Неважко догадатися, що в перші продавали чоловічі костюми, пальто так черевики, у других – плаття, плащики й туфельки, а в третіх – усе перераховане вище плюс дитячі вбрання, іноді тканини, чеські сервізи й тарілки із квіточками вітчизняного виробництва. У Москві такого красеня-богатиря «Руслана» поставили на Смоленській площі, напроти Мида.

Нині колишній універмаг (слово вже не актуальне) став лаконічно іменуватися ТЦ ( торговим центром) і взагалі захоплений фірмою спортивної атрибутики «Nike». Благо хоч стара назва наполовину зберегли: магазин тепер відомий як «Руслан-Nike». Нехитрі радянські інтер'єри теж поміняли на сіро-сталевий ганьби-тік, і це, мабуть, до кращого.

Місто міняється. Знесли "Інтурист", розбирають "Росію". Але оплоти торгівлі коштують і тільки рік у рік гарнішають. Як думаєте: це ознака непохитної російської економіки або доля?..

Катерина Буркова