Елія

Утікачка

Вона йшла гордовитою ходою, високо піднявши голову. У свої 30 вона виглядала на 20. Перехожі оберталися й дивилися їй вслід. Ніхто не міг і представити, що в настільки ранню годину вона вертається додому після нічної зміни. От уже яку ніч вона не спала. Її напарниця виїхала у відпустку, і їй нічого не залишалося, як працювати за двоє. Як вона тут опинилася? Так так само, як і всі «гастарбайтери». Тільки вона не приїхала на заробітки, а просто втекла з отеческого будинку. Вона не ставила собі метою «скорити Москву», ні, просто їй нікуди було йти.

А колись усе було так прекрасно. Він доглядав довго. Кілька років вони зустрічалися. Потім були біле плаття, довга фата, купа квітів, а підпилий народ кричав: «Гірко!» Вона була воістину прекрасна й щаслива. Її стрункий стан, обнесений шовковим волокном весільного плаття. Її червоні губи, що злилися з Нього в єдиному поцілунку…

Потім була зрада. Самітність. Розчарування. Втеча. Вона бігла не від нього, скоріше це була втеча від себе самої. Від косих поглядів у її сторону, від спогадів про нього, від предметів, що колись наповнюють «Їх» життя. Втеча від «Ми» у самотнє «Я».

Рік тому, утікши із цього нещасливого місця, що подарував, що й забрав часточку її самої, вона виявилася в Москві. Тут у неї нікого не було. Ніхто не нагадував про Нього: не співчував, не розпитував, не ліз із допитливими питаннями. Тут, у цьому далекому новому світі вона могла розраховувати тільки на себе. І вона «майже» справлялася.

Вона зняла житло разом з «новою» подругою і її чоловіком, влаштувалася на роботу на фабрику в нічну зміну, тому що без реєстрації (хоча й з вищою освітою) її ніде більше не брали.

Але в цей вечір у маленькій знімній квартирці її чекали лише неприємності. Не встигнувши ступити на поріг, вона зрозуміла, що «потрапила». У квартирі було напалено, пахнуло спиртним. З кухні на хитких ногах вийшов чоловік її «нової» подруги.

- Здраствуй, зайка. Ти вже прийшла? Проходи, роздягайся, - він підійшов ближче, його права рука вже опинилася під пальто в районі її грудей.

- Спасибі, я сама, - твердо сказала вона.

- Так досить тобі! не ламайся. Я адже знаю, ти одна, а без мужика важко. Скучила, мабуть, по чоловічім пещенню, ну, нічого, зараз я тебе обігрію.

Вона відіпхнула його.

- Відстань! Зараз твоя дружина прийде, я їй усе розповім.

- «Розповім», - передражнив він, - так хто тобі повірить? Ти, провінціалка самотня. Без мужика, от крівця й закипіла, - він не вгамовував. Намагався залізти під спідницю.

- Немає! - різко відповіла вона… - Я міліцію покличу!..

Але він виявився сильніше.

Подруга так і не повернулася тієї вночі. Була огида. Гарячий душ. І чергова втеча в нове житло.

Вона й донині працює на тій же фабриці. Їй доводиться працювати через ніч. По закінченню кожної зміни вона з жахом іде додому. Вона знає, що й сьогодні їй присниться всі той же сон: знову ці мерзенні руки, що розривають на шматки її душу - руки чоловіка й руки ґвалтівника.

Автор: Чудо