Елія

Жертва моди

ДО "жертв моди" ми звикли ставитися поблажливо. Звичайно вважається, що це хвороба тимчасова й безпечна, щось начебто нежитю. Валерій Панюшкин знайшов для неї нову назву й звів у ранг нещастя. Не треба думати, начебто ми маємо справу просто з дурною звичкою, розпещеністю або нездержливістю. Гламуроголизм - серйозна хвороба, що розвивається подібно наркоманії, що й збільшується тим, що гламур мало вивчений фізіологічно й не заборонений законодавчо. Помилково вважають, що хвороби цієї піддані тільки жінки. А я знаю, що 30-літній гламуроголик за час річної ремісії купив квартиру в центрі Москви просто за рахунок того, що не набивав шафи нескінченними піджаками й краватками від Brioni. Тепер він обживає свій новий будинок - ремонтує й обставляє - і тому рецидиву хвороби не передбачається. Принаймні найближчим часом. Першим симптомом гламуроголизма можна вважати фразу: "Ах, мені зовсім нема чого надягти!" Вимовлена дівчиною, вона повинна насторожити близьких не менш, чим сколоті вени або неадекватна поведінка. Подальший розвиток хвороби симптоматично виражається оборотами: "Довелося зайняти 400 доларів і купити цю носову хусточку"; "Вона настільки опустилася, що носить торішнього Ферре!"; "Грошей зовсім ні, прийде поїхати за одягом у Париж".

Був у моїй практиці й такий випадок. Молода гламуроголичка подзвонила мені в паніці: її автомобіль зламався на вулиці, і я негайно повинен був їхати на кут віддалених вулиць, щоб допомогти їй у розмові з невблаганним евакуатором. Моє звичне проходження постулатам клятви Гіппократа змусило мене кинути свої справи. По зазначеній адресі я виявив плачучу дівчину за кермом дуже модного, але зовсім мертвого автомобіля. Заплативши евакуаторам, я галантно запропонував красуні пересісти в мій старенький, але справно працюючий "Опель". Хвора погодилася з неприхованою відразою. "І як же ти можеш їздити на такому смітнику?" - зморщила вона носик, з підозрою оглядаючи салон. "Цей смітник працює", - сміло парирував я, але дівчина, здається, не зрозуміла, про що це я веду розмову.

Радує те, що екзотична хвороба ця, незважаючи на серйозність, все-таки піддається лікуванню. Воно зводиться, власне кажучи, до впливу хворої - методом раціональної терапії або під гіпнозом - двох простих думок. Перша така: "Дитинка, тебе розлучають!" Хвора повинна усвідомити, що, наприклад, купує взуття пари за парою не тому, що зненацька перетворилася в стоногу, а по тій простій причині, що голова в неї забита рекламою з модних журналів. Ще дуже корисно в терапевтичних цілях навчитися повторювати як мантру: "Моя голова - не смітник!" Результати цих простих вправ вражають. Важче доводиться, якщо хвороба ґрунтується на тому, що пацієнтка ствердилася в думці, начебто одяг від модних дизайнерів (і неодмінно з останніх колекцій!) або стрижка з модної перукарні додасть їй неземної краси. Переконати її у зворотному практично неможливо. Чоловіки й коханці, не розуміючи ваги захворювання, звичайно в таких випадках шовіністично висловлюються в тому розумінні, що гарніше всього їх обраниці голишом. Це зауваження дівчат тільки злить, і хвороба збільшується. Тому завдання рідних і близьких - не шкодуючи сил, поволі вселяти дівчині банальну думку, що краса й стиль - наслідок розуму, тільки розуму й нічого більше.

Що ж до того, що жінка повинна бути гарної й дурної й тільки в цьому випадку має шанс скласти своє щастя, от я цього не розумію. Маючи деякі підстави вважати себе чоловіком, заявляю: захоплююся жінками розумними, дуже розумними, чудово розумними й тому гарними. І абсолютно певен, що я не один такий, - не перший же день на світі живу.

Автор: Валерій Панюшкин